Мужній, мудрий і ніжний Інакше не скажеш про Миколу Петровича Адаменка -
відомого українського письменника, який живе у Сосниці.
Він справді мужній, адже з дитячих літ - життя його не
раз жорстоко ламало, та все ж не зламало. У війну рано залишився без батька -
його розстріляли фашисти. Тоді, пригадує він, "у сорок другому році
поліцаї гнали шляхом до Чернігова колону арештантів. Ми, кілька хлопчаків,
дізнавшись, коли саме вирушить колона в'язнів, кинулися до своїх батьків, щоб
попрощатися. Поліцаї погрозливо закричали. Батько рвучко притис мене удей, поцілував і промовив:
"Ну, синку, хазяйнуй вже тут сам". Він немов переходив у якийсь інший
вимір. І я раптом відчув себе дорослим (мені тоді йшов одинадцятий рік). І те
відчуття реалізувалося перш за все так: я прийшов додому, знайшов у пічурці
батьків тютюн, скрутив цигарку і закурив...".
Та ще більші випробування чекали хлопця
із Загребелля, що тепер є околицею Сосниці, згодом, коли закінчив школу і став
навчатися у Київському університеті. У 1953-ому його, студента філологічного
факультету, звинуватили в антирадянських настроях та наклепах на сталінську
політику і засудили до десяти років концтаборів. Через три роки він повернувся
додому із Північного Уралу - звільнили за відсутністю доказів. Але ще не один
рік довелося жити із тавром "зека". Отож працював рядовим
колгоспником, вантажником, а потім, вступивши на заочне відділення
Борзнянського технікуму плодоовочівництва, - бригадиром садово-городньої
бригади.
Тільки у 1962 році, після повної
реабілітації, а відтак і поновлення навчання в Київському університеті,
знайшлося місце вчителя - в далекому селі Полюшкіне на Новгород-Сіверщині, а з
часом і в рідній Сосниці.
Свого першого вірша Микола Адаменко ^^опублікував у
районній газеті ще старшокласником - у 1949 році. І отієї спраги висловити свої
почуття в ліричних рядках не вбили у ньому ні сталінські табори, ні подальші
життєві негаразди. Більше того, його слово заграло свіжістю думки, філософською
мудрістю, енергією, отією невтраченою з молодих літ первозданною ніжністю. І з
початку 60-х його публікації стали з'являтися в обласній періодиці,
республіканських часописах. Проте перша книжечка поезій "Повінь"
вийшла лише у 1985 році, коли її авторові вже було далеко за п'ятдесят. Вона й
послугувала перепусткою до Спілки письменників України. Слідом за нею були
книжки "Цвіт на морозі" та "Прагнення неба".
Помітним явищем як у творчій біографії
письменника, так і в літературному житті нашого краю став роман-трилогія
"Закон-тайга", назва якого сама говорить про себе. В життєвих
перипетіях головного героя - колишнього політв'язня Дмитра Четвертака - не
можна не пізнати автора. Долаючи нелегкі перешкоди на своїй житейській ниві,
ніби народжуючись заново, але не втрачаючи чесності, порядності, людяності, він
торує свою стежину, створює щасливу сім'ю, здобуває визнання як вчитель і
літератор.
У творчому доробку Миколи Адаменка також
публіцистична книжка "Планета Україна", а до нинішнього ювілею в
"Чернігівських оберегах" днями має з'явитися томик чотиривіршів
"У центрі кола".
Однак чималенько з написаного ним ще чекає видавців. А
це й оповідання, і не один рукопис поетичних книг, серед яких і вінки сонетів,
і байки, українознавчі студії. Але ж де знайти тих видавців або, точніше, кошти
для них? Адже Микола Петрович ніколи не кланявся ні можновладцям, ні
"грошовим мішкам"... І все ж майстер слова не втрачає оптимізму, віри
у кращі для нашої держави часи...
Будьте ж Таким і надалі, Миколо Петровичу, - мужнім,
мудрим і ніжним, довгих вам літ життя і натхнення, нових талановитих книг і
нових вдячних читачів!
