Чернігівщина

            Михало Михайлович Ткач

Народився письменник 19 вересня 1937 року в селі Ленінівка (до 1924 р. - Сахнівка) Менського району на Чернігівщині. Його рідне село розташоване на витоках чарівної річечки - Снову, що впадає в Десну. З півночі аж до хат підступають духмяні луки з озерцями та рудками, а за ними кільцем підступає густий загадковий ліс, котрий не раз розповідав допитливому хлопчику, що прибігав сюди, тисячолітні таємниці краю. Дитячі літа письменника припали на важкі повоєнні роки. То ж рано став дорослим. Взимку, пропускаючи уроки, возив санчатами дрова, влітку, ховаючись від сталінських сатрапів, збирав колоски у полі, вивітрював на точках з піску дорогоцінні зернини. Те злиденне життя, як і розкішну природу, що оточувала його рідне село, він згодом змалює в своїх творах.

Після закінчення семирічки М. Ткач деякий час працює в колгоспі обліковцем рільничої бригади, служить в армії. Захоплюється малюванням, зокрема живописом, читає світову літературу, пробує писати вірші. Демобілізувавшись, закінчує вечірню Ленінівську середню школу, пізніше Ніжинський технікум механізації, працює трактористом, механіком. Та душа прагне чогось незбагненного. Вабило мистецтво. Повсякчас стикаючись з чарівною природою, Михайло прагне перенести цю красу на папір, відтворити всі нюанси її відтінків: схід, захід сонця, його миттєву чарівність, коли тисячі кольорів спалахують перед очима і гаснуть за лічені хвилини. Спочатку поглиблює свої знання в жанрі живопису самотужки, а згодом вступає до Московського університету мистецтв на факультет малюнка живопису (заочно). Переїхавши до Чернігова, працює художником в історичному музеї ім. В. Тарновського, будівельному тресті, а по закінченні навчання в будівельному технікумі -майстром, виконробом, інженером-проектувальником. Розробляє проекти індивідуальних будинків, притаманних Чернігівщині. Видає технічну книгу "Ремонт і спорудження будинків на замовлення населення". Тоді ж з'являються перші образки, новели. Дебютує у журналі "Вітчизна" № 10 за 1973 р. оповіданням "Неспокій". Помітив автора і відразу "приписав" у головному столичному часописі прозаїк Микола Олійник. Згодом з'являються його твори в журналі "Жовтень", альманасі "Вітрила", газеті "Деснянська правда" та інших періодичних виданнях.

Перша книга прози "Сонячний полудень" (Повість, оповідання) з'являється на світ у видавництві "Молодь" у 1979 році. Рецензував її відомий письменник Володимир Дрозд. У своїй рецензії, оцінюючи рукопис позитивно, він писав: "Я не знаю, хто за фахом Михась Ткач, але його умінню висловлюватися "літературно" можуть позаздрити навіть деякі професіонали. Він уміє грамотно і досить точно побудувати фразу, мова його творів справді українська, а не той суржик, яким рясніють рукописи початкуючих. Більше того, він досить майстерно надає тій мові поліського колориту. І я б сказав ще більше; у декількох своїх новелах - "Гаряче літо", "Дорога на село", "Хочеться грози" - автор підіймається на такий рівень літературної майстерності, що навіть дивуєшся, як це досі за них не вхопилися хоч би часописи. Після виходу книги, Володимир Дрозд написав рекомендацію Михасю Ткачу для вступу до Національної спілки письменників України.

Друга книга оповідань "Світле диво", яка виходить у 1987 році, засвідчує, що в літературу прийшов серйозний і вдумливий прозаїк.

Останнім часом побачили світ окремі видання його повістей та оповіданнь - "Святковий ранок", "Дике поле", "Гірка ягода калини", "Веселий Штанько", "Відлуння душі", "Багряні громи", "Осінні акорди", "Анюта", "Зимові сюрпризи", "Ласий ведмідь" та інші.

Що найбільше привертає увагу читача у творчості Михася Ткача?

Щирість, правдивість, життєвість вражень. А ще -нестримна жага героїв до праці, надзвичайна любов до рідної землі. Ситуації, які вимальовує М. Ткач, як правило, найбуденніші, проте до глибини розкривають людську душу. Багато з його героїв - це звичайні сільські трудівники, які збирають хліб, будують так, ніби співають, малюють... Не просто працюють - творять, немов митці. І в сукупності їхніх позитивних і негативних рис найчастішою лінією окреслюється любов до праці. А скільки туги в їхніх очах, коли бачать знищення, спустошення будь-чого.

Дитинство - перша художня майстерня прозаїка. Світ Михасю відкривався піснею і плачем. Без них не обходились ні хрестини, ні весілля, з ними проводжали в армію, ховали небіжчиків. Радість і печаль - все висловлювалося народною піснею чи прислів'ям. Бо односельці, як і всі люди праці, були скупими на слова, зате щедрими на душевну красу. І те, що відбилося в пам'яті, переходило в творчу уяву. І головне - люди. Прототипами героїв творів письменника Михася Ткача найчастіше є земляки, близькі люди з їхнім нелегким життям, непростою долею. Чіпка пам'ять вихоплює з виру життя тих людей і ті явища, які справили на письменника найбільше враження.

Чисті плеса Снову та Десни, бриніння очеретів у заплавах, мальовничі краєвиди чернігівського Полісся, де голубінь неба зливається з голубінню полів льону, а головне - працьовиті і щедрі люди, що обробляють благословенну сіверську землю, назавжди увійшли у світ прози Михася Ткача. Його слово високе і чисте, воно завжди в русі - оновлюється звуком, фарбою, образом...

Для М. Ткача важливе питання: що робить людину людиною, з чого починається Людина. Тому й зупиняється він на темі дитинства, темі милосердя й доброти, порушує проблеми повоєнних років, самотності, випробувань, що висвічують душу людини.

Невигойною раною для письменника є доля жіпки-трудівниці, на плечі якої у повоєнні роки лягла важка ноша - відбудова держави. Цій темі М. Ткач присвятив цілу збірку - "Дике поле". За допомогою художньої деталі, своєрідності оповіді, вдало підібраних троп автор створює потужне поле емоційної напруги, що викликає справжнє читацьке співпереживання. Не можна читати без болю такі рядки: "Вони йшли поволі шляхом: Горпина, якій уже давно минуло шість десятків, і Манька - корова червоної масті, з куцими ратицями та білою лисиною на лобі. Обоє старі і зморені. Йшли вже добру годину. На узбіччі від їхньої ходи осипався збитий полин і пах гірко-гірко. Холодний осінній вітер проймав їх до кісток, вибивав з очей сльози, і вони текли, як березовий сік".

До глибини душі вражає кожного читача його оповідання "Покалічена душа", що не так за своїм сюжетом, як за трагізмом теми нагадує нам оповідання "Медаль" Григора Тютюнника, до речі, обидва твори, присвячені гіркій долі зневажених фронговиків-інвалідів, були надруковані, як це частенько траплялося у минулі десятиліття, лише "із запізненням".

У художній практиці письменника співіснували різноманітні впливи і традиції, однак його не полонило жодне з нових "віянь" сучасної української прози, тим паче прагнення творити у руслі так званої «канонічної» загальнолітературної мови. Яскраві картини та сюжети із народного життя і повинні, глибоко переконаний він, відтворюватися відповідними художніми засобами. Про що б він не писав у своїх книгах - про нелегку вдовину долю, її чорну працю, безпросвітність та оманливість жіночого щастя чи нескаламучений духовний світ юнака і дівчини, їх перше кохання, незрадливість почуттів, -коріння того чи іншого образу прозаїк завжди намагається відшукати в традиціях, естетиці та побуті безкорисливих поліщуків, в їх філософії життя.

На початку 90-х років XX ст. М. Ткач бере активну участь у заходах, спрямованих на утвердження нашої незалежності. Стає членом Товариства української мови їм. Т. Шевченка (нині "Просвіта"), деякий час працює відповідальним секретарем цього Товариства. У 1992 році створює незалежну громадську організацію - Літературну спілку "Чернігів" та засновує журнал "Літературний Чернігів".

І сьогодні багато сил і часу віддає Михась Ткач громадській, організаторській та редакторській праці, журнал "Літературний Чернігів", за його редакцією, став помітним явищем на терені духовності нашого краю. Крім того, друкує в періодичній пресі статті з питань літератури та культури. Організовує та проводить обласні літературні конкурси, зустрічається з обдарованою молоддю області, виступає в школах та бібліотеках.

Михась Ткач - член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України. Лауреат премії ім. М.М. Коцюбинського. Бібліографічний покажчик "Михась (Михайло) Михайлович Ткач" продовжує серію посібників, присвячених письменникам Чернігівщини, які були підготовлені та видані Чернігівською ОУНБ ім. В.Г. Короленка у попередні роки.

Покажчик має за мету систематизувати друковані джерела, які розкривають творчість письменника, знайомлять з його життям. Посібник побудований за такими розділами:

-   Окремі видання;

-   Художні твори в часописах;

-   Публіцистичні твори, статті з питань літератури та культури;

-   Література про творчість Михася Ткача.

Добір матеріалу завершено у серпні 2007 року. Бібліографічний опис здійснено відповідно існуючим державним стандартам.

Бібліографічний покажчик "Михась (Михайло) Михайлович Ткач" може бути корисним